1. Пільговий телефон для бабусі

Це було дуже давно. Десь у 2004 чи 2005 році. Тоді я вже був юристом з освітнім рівнем “молодший спеціаліст” й вступив для продовження навчання до університету. Й хоча ще ніде на той час не працював, але вже прагнув застосувати свої знання і навики. І мені випала така нагода.

Моя бабуся учасник бойових дій. Їй по закону передбачалося встановлення позачергово пільгового квартирного телефону.

Із відповідною заявою вона звернулася до Центру електрозв’язку в райцентрі, де мешкала, уклала відповідний договір та придбала телефон. Минуло більше місяця, а телефон їй так і не встановлювали.

Я їй запропонував захистити свої права, а не чекати, коли їй надумають встановити телефон через незрозуміло скільки часу. Вона погодилась.

З метою надання допомоги я підготував скаргу в органи прокуратури і бабуся її підписала та відіслала по пошті.

Практично через декілька днів після того як в прокуратурі отримали скаргу, до моєї бабусі приїхали представники місцевого Укртелекому. Вони просили вибачення за затримку і пообіцяли оперативно виправити своє недопрацювання. Як вона мені розповіла, їй було дуже незручно, що до неї вибачатися приїхали “начальники”. Адже, вона зазвичай не конфліктувала ніколи з людьми. І ось після такого візиту за день-другий її оселю під’єднали до телефонної лінії і ввімкнули телефон.

Ось такий був мій один з перших досвідів застосування отриманих знань як студента-юриста на практиці. Також це один із небагатьох прикладів у моїй практиці, коли прокуратура змогла допомогти простій людині оперативно вирішити питання щодо реалізації своїх прав. І саме такою оперативною я мріяв би побачити роботу прокурорів, але вже у вирішенні більш складних завдань, які сьогодні покладені на них законом.