Галерея

Коли суд не працює…

30 вересня 2016 р. набули чинності зміни до Конституції України в частині правосуддя. Серед іншого, вони передбачають призначення суддів на посади безстроково Президентом за поданням Вищої ради правосуддя (див. ст. 128 і ст. 131 Конституції).

Здавалося б, нічого складного в такій правовій процедурі немає. Проте, на практиці процес призначення суддів може затягнутися чи бути заблокуваний на місяці або й роки. І заручниками такої ситуації тоді стають звичайні люди.

Саме про такі випадки йтиметься в цій статті. В публікації проаналізовано існуючу ситуацію, запропоновано шляхи виходу з неї та уникнення повторення подібних випадків у майбутньому.

Про що йде мова…

Як зазначалося в рішенні Ради суддів України №87 від 02.12.2016 р.: «… у 4-х судах України немає жодного судді, призначеного на посаду. Це Лохвицький районний суд Полтавської області, Козівський районний суд Тернопільської області, Яремчанський міський суд Івано-Франківської області, Радивилівський районний суд Рівненської області. Ще у 5-х судах, незважаючи на те, що судді перебувають у штаті відповідного суду, кількість суддів, яка має право здійснювати правосуддя дорівнює нулю. Це Карлівський районний суд Полтавської області, Шполянський районний суд Черкаської області, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області, Новогродівський міський Донецької області, Савранський районний суд Одеської області…». Тобто, ці суди не працювали.

Станом на 14 березня 2017 р. включно лише до Радивилівського районного суду Рівненської області з 22 вересня 2016 р. надійшло 167 цивільних справ, 10 справ адміністративного судочинства та 241 справа про притягнення до адміністративної відповідальності. Вони не розглянуті, бо в суді немає жодного судді. Крім того, за інформацією, наданою керівником апарату такого районного суду на запит Рівненської обласної громадської організації «Комітет виборців України», станом на 22 вересня 2016 р. у цьому суді лишалися нерозглянутими 176 справ. Отже, станом на 14 березня ц.р. 594 справи лише в цьому суді не розглянуті. І це не просто статистика, за цими цифрами людські долі!

Звідки «ноги» ростуть

Чому не призначено жодного судді за стільки часу – незрозуміло.

Так, з одного боку, питання призначення суддів – це компетенція Вищої ради правосуддя, яка має внести подання Президенту України. Останній і має призначити суддів.

З іншого боку, є Президент, який має видати указ про призначення конкретних осіб суддями в конкретному суді. Автор статті більше 10 років працює в правовій сфері й не вірить, що не лише формально юридично, але й фактично Президент з його адміністрацією у процедурі призначення суддів сьогодні виконує суто «церемоніальну» роль. Але зараз не про це…

Наслідки

По факту прописаний у Конституції і Законі «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон №1402-VIII) механізм призначення суддів не працює ефективно. Адже робота низки судів фактично заблокована. Як результат, тисячі українців позбавлені можливості реалізувати своє право на судовий захист, гарантоване ст. 6 Конвенції прав людини. Оскільки процесуальні кодекси (ЦПК і КАСУ) передбачають чіткі правила підсудності. І, наприклад, якщо люди живуть в м. Яремче на Івано-Франківщині чи Радивилівському районі на Рівненщині, вони наразі не можуть у судовому порядку вирішити свої майнові, земельні, трудові, житлові і сімейні суперечки, оскаржити рішення органів місцевого самоврядування тощо. Так, якщо колишня жінка хоче стягнути з колишнього чоловіка аліменти на дітей й обоє є мешканцями Радивилівського району, то за правилами ст. 109 і ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України їх справу має розглядати саме Радивилівський районний суд. Але в ньому немає жодного судді! Тому, навіть якщо жінка подає позов до такого суду, то він залишається нерозглянутим. І подібних прикладів можна наводити сотні!

Крім того, в окремих районах фактично не працює принцип невідворотності покарання за адміністративні правопорушення. Адже згідно протоколів, які надходять до судів, де немає суддів, жодної людини не притягнуто до відповідальності. На практиці, водій, на якого за керування автомобілем в стані сп’яніння поліцейські за ст. 130 КУпАП склали протокол, залишається непокараним і через три місяці після складення протоколу забирає вилучене в нього посвідчення водія. До чого це призводить, здогадатися не складно.

Запобіжник, який не спрацював

Здавалося б, діюче законодавство має варіант рішення, яке б тимчасово дозволяло виправити ситуацію і забезпечити роботу судів, у яких немає суддів. Зокрема, ст. 55 Закону №1402-VIII передбачає так зване «відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації». Згідно з ч. 1 і ч. 2 вищевказаної норми «у зв’язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами, за рішенням Вищої ради правосуддя, ухваленим на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддя може бути, за його згодою, відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя. Відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється на строк, який визначається Вищою радою правосуддя, але не більше ніж на один рік. Суддя, строк відрядження якого закінчився, повертається на роботу до суду, з якого був відряджений».

Але чому тоді при такій формально простій процедурі з 22 вересня 2016 по 14 березня 2017 рр. у Радивилівський районний суд Рівненської області так і не прибув відряджений суддя? Чи за стільки часу нікого не спромоглися відрядити? Хто винен, що тисячі людей позбавлено можливості судового захисту, «п’яних» водії немає кому притягувати до відповідальності?

В автора є кілька версій: 1) суддя, якого відрядили, проігнорував відрядження; 2) ВККС України до Вищої ради правосуддя не внесла чи із значною затримкою внесла подання про відрядження конкретного судді; 3) Вища рада правосуддя зволікала з прийняттям рішення про відрядження конкретного судді; 4) жоден суддя не дав згоди на відрядження (суддя добровільно вирішує погоджуватися на відрядження в інший суд чи ні); 5) якась «п’ята сила».

Насправді це все версії. Але є факти, завдяки яким час показав, що прописаний законодавцем в ст. 55 Закону №1402-VIII запобіжник не працює. І випадковими жертвами непродуманості цього механізму запобігання припиненню роботи суду стали тисячі наших співгромадян.

А що ж далі?

Звичайно, «сильні світу цього», які спроможні вирішити цю ситуацію, як завжди, можуть почати боротися з наслідками (чи вже почали)… Вони здатні виправити ситуацію – суддів з інших судів буде відряджено або будуть призначені судді в суди, які не працюють. Але годинник часу повернути назад не вдасться. І, де гарантія, що через якийсь проміжок часу (місяць, рік) така ситуація знову не повториться? Її немає!

Пропозиції до роздумів

Короткострокове рішення

На переконання автора, вирішити існуючу проблему з відсутністю суддів потрібно негайно. Для цього Президент має призначити суддів у суди, які не працюють через відсутність у суддів повноважень чи ін. Зокрема, з проханням про це до гаранта Конституції звернулася Рівненська обласна громадська організація «Комітет виборців України». Також автор статті зареєстрував петицію за №22/035795-еп на офіційному веб-сайті Президента України щодо цього питання.

Довгостроковий ефект

Однак, поруч з наведеним, і народним депутатам потрібно зі свого боку проявити активність. Зокрема, внести зміни до законодавства, що усунуть прогалину, через яку відразу декілька судів в різних областях перестали повноцінно працювати.

Як варіант, на часі прописати в існуючих процесуальних кодексах механізм, за яким зацікавлена особа, якщо суд, якому підсудна її справа, не працює, зможе звертатися зі своїм позовом до іншого суду. Зокрема, для розгляду справ про злочини подібний механізм вже давно існує. І, доречі, він ефективно працює. Так, відповідно до ч. 2 ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України «питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п’яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала». Як приклад його застосування, 02 лютого 2017 р. ухвалою Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області у справі № 787/16/17 подання прокурора Дубенської місцевої прокуратури було задоволено і визначено підсудність розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні №42017181100000001 від 04.01.2017 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України Дубенському міськрайонному суду Рівненської області. Свою ухвалу суд якраз і мотивував відсутністю суддів в Радивилівському районному суді з 22 вересня 2016 р.

Тобто, вже діє і застосовується на практиці законодавство за яким апеляційний суд спрямовує кримінальні справи до інших судів на розгляд, якщо суди, яким згідно процесуального законодавства такі справи підсудні, не працюють через відсутність суддів.

Нещодавно Рівненська обласна громадська організація «Комітет виборців України» надіслала народним депутатам України Василю Яніцькому, Олександру Дехтярчуку та Андрію Лозовому пропозиції і навіть розроблений законопроект, направлені на створення додаткового запобіжника, що здатен вирішити існуючу проблему з відсутністю суддів. По суті його прийняття парламентом дозволить створити превентивний механізм, завдяки якому навіть у разі відсутності суддів у певному суді люди за захистом своїх прав зможуть звертатися до інших судів. Пропонований громадською організацією законопроект передбачає подібний механізм, який існує в ст. 34 КПК України, прописати у кодексах, за якими відбувається розгляд цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення та справ адміністративного судочинства.

Чи потурбуються народні обранці про вдосконалення існуючих механізмів судочинства – покаже час.

Микола Глотов.

Ця стаття опублікована в газеті “Юридичний вісник України” №17 (1137) за 28 квітня – 04 травня 2017 року.

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s