Галерея

Неефективне розслідування: воно може і повинно стати підставою для перегляду вироку

В одній із попередніх статей під назвою «Формальна байдужість, або Чому за смерть дитини нікому відповісти», опублікованій на сторінках Юридичного вісника України №34 (895), я вже розповідав про те як органи прокуратури Дубенського району на Рівненщині не проводять ефективного розслідування факту загибелі 19-річної дівчини, а намагаються «спустити справу на гальмах».

В цій публікації зупинюсь на тому на скільки діяльність працівників прокуратури щодо пошуку винних у смерті дівчини узгоджується із вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яку Україна ратифікувала ще в 1997 році. Також розповімо про нові подробиці у даній справі.

Про право на життя

Ст. 2 Конвенції визначає, що право кожного на життя охороняється законом. Як приклад, в Україні ст. 27 Конституції України передбачає, що кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. За позбавлення життя винні особи притягуються до відповідальності згідно із Кримінальним кодексом України. Але це – на папері! В реальності часто все зовсім інакше: потерпілі (рідні загиблих) втрачають надію на справедливість, а винні так і лишаються не покарані. Та чи має так бути?

Про ефективність розслідування

Стверджуємо, що ні! Переконані, що кожен факт смерті, в тому числі і трагічна загибель 19-річної студентки у м. Дубно, має бути розслідуваний і винні повинні понести покарання. І наша позиція цілком відповідає ст. 2 Конвенції, яка на органи влади покладає не лише негативний обов’язок (утримуватись від позбавлення особи життя), але й позитивний. Суть останнього полягає в тому, що держава повинна створити необхідні правові умови для захисту життя, у тому числі шляхом прийняття відповідного законодавства. Крім того, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на ефективне розслідування обставин смерті, а саме встановлення винних. Зокрема, це випливає з рішень Європейського суду з прав людини в справі Gongadze v. Ukraine (Гонгадзе проти України) (п. 176), а саме: «…Розслідування повинно також бути ефективним у тому розумінні, що воно має бути здатне привести до визначення питання чи використана сила у таких справах була або не була виправдана за тих обставин (див. вищевказане рішення у справі «Kaya v. Turkey », п. 87) та встановлення і покарання відповідальних осіб (див. вищевказане рішення у справі «Ogur v. Turkey », п. 88)».

То може винних у смерті дівчини не було встановлено, бо в Україні не було законодавства, яке б створювало правові умови для захисту життя?

Коли є об’єкт, то має бути й відповідальний за нього

Ні! У ситуації із падінням студентки до септика (каналізації) було законодавство, яке передбачало обов’язок забезпечення перебування виробничих будівель і споруд (септика) в процесі експлуатації, а також у період її тимчасового припинення під систематичним спостереженням інженерно-технічних працівників, відповідальних за збереження цих об’єктів. Такі вимоги містяться у підп. 2.1 п. 2 Положення про безпеку та надійну експлуатацію виробничих будівель та споруд, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України і Держнаглядохоронпраці України від 27.11.97 N 32/288, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 424/2864 від 06.07.1998 року).

Крім того, саме органи місцевого самоврядування наділені обов’язком визначити відповідальних за здійснення систематичного спостереження за септиком (каналізацією). До такого висновку приходимо, аналізуючи у сукупності зміст положень ст. ст. 140, 142, 143 Конституції України та п. п. 42, 44, 51 ст. 26, ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Адже місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Й у даній ситуації безпека на території міста – сфера відповідальності саме місцевої влади. Крім того, вищевказані норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» саме за міською радою визначають право на своїх пленарних засіданнях:

– затверджувати в установленому порядку місцеві містобудівні програми, генеральні плани забудови відповідних населених пунктів, іншу містобудівну документацію;

– встановлювати відповідно до законодавства правила з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

– надавати згоду на передачу об’єктів з державної у комунальну власність та приймати рішення про передачу об’єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об’єктів державної власності.

Таким чином, беремося стверджувати, що саме місцева влада повинна була потурбуватись, щоб септик не просто був на території міста, але й безпечно експлуатувався чи перебував під систематичним спостереженням. І тому законодавство, яке регулювало дане питання, хоч і не до кінця чітке, та все ж на момент загибелі дівчини і задовго до неї було.

А що ж далі?

04 жовтня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Рівненської області своєю ухвалою апеляцію автора цієї статті-адвокати матері загиблої дівчини задовольнила. У своєму рішенні судді зазначили, що розглядаючи справу по суті суд першої інстанції не врахував те, що сама по собі смерть потерпілої є підставою для порушення кримінальної справи та подальшого досудового розслідування. Також наголосили, що не встановлено: хто ж саме винен в тому, що відповідний септик не перебуває на жодному балансі і ніхто не відповідає за його огляд і підтримку в належному стані; чому саме септик, знаходячись на території автовокзалу м. Дубно, не перебуває в них на балансі тоді, як фактично вони його використовують. У зв’язку з цим суд апеляційної інстанції постанову Дубенського міськрайонного суду від 21 серпня 2012 року про залишення без задоволення скарги захисника в інтересах потерпілої (матері загиблої) на постанову слідчого Дубенської міжрайонної прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи відносно начальника автостанції скасував, а матеріали справи направив на новий судовий розгляд в той же суд під головуванням іншого судді.

То ж рідним загиблої ще доведеться поборотися за справедливість. Лишається сподіватися, що суддя місцевого суду, який буде наприкінці жовтня слухати справу, пам’ятатиме, що в Україні найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя і здоров’я…, і безпека. Історія триває і про її подальший перебіг розповімо в наступних публікаціях.

За матеріалами газети Юридичний вісник України № 43 (904) за 27 жовтня – 02 листопада 2012 року.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s