Ініціатива 8.Припинення дискримінації переселенців.

Суть проблеми.

На розгляді у парламенті знаходився законопроект №2166., який Верховна Рада прийняла у першому читанні 19 травня 2015 року.

Однак, вказаний законопроект не враховував правозастосовної практики виконання закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка призводить до дискримінації внутрішньо переміщених осіб (переселенців) місце проживання яких ніде офіційно не було на момент переселення зареєстроване.

Так, підготовленим до другого читання законопроектом депутатам пропонувалося у частині другій статті 4 вищенаведеного Закону слово «Підставами» замінити словом «Підставою», а слова «наявність реєстрації місця» виключити.

Однак, на мою думку, така редакція змін не вирішує проблеми з дискримінацією в питанні взяття на облік тих переселенців, у кого ніде не було зареєстроване місця проживання. Наприклад, як це трапилося в Рівному з подружжям Невірців, які переїхали з Донеччини і мусили відстоювати свої права в судах.

Адже і після прийняття пропонованих депутатами положень в абзаці 9 статті 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» надалі залишатиметься норма про те, що інформація про місце проживання особи заноситься до її паспорта громадянина України. І, як наслідок, надання статусу внутрішньо переміщеної особи надалі залежатиме від наявності «прописки».

Тому мною через РОГО «Комітет виборців України» було запропоновано доповнити частину 2 статті 4 Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» після абзацу першого такими двома новими абзацами:

«У разі відсутності в особи реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, її проживання на відповідній території на момент виникнення таких обставин може встановлюватися за рішенням керівника структурного підрозділу місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування з питань соціального захисту населення або в судовому порядку.

Структурний підрозділ місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування з питань соціального захисту населення не має права відмовити особі у взятті її на облік як внутрішньо переміщеної особи з мотивів відсутності у неї реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення, якщо такою особою надані документи (трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно, документ, що підтверджує здійснення підприємницької діяльності, документ про перебування на лікуванні тощо), які у своїй сукупності підтверджують фактичне проживання особи на відповідній території».

До вказаного законопроекту мною були розроблені поправки в разі набуття якими чинності вони б дозволили переселенцям не займатися кілька місяців тяганиною в судах, а вирішувати, за наявності доказів проживання в зоні АТО, свою проблему безпосередньо в органі соціального захисту. І лише у виняткових ситуаціях могла б виникати потреба звертатися до суду. Такі пропозиції від РОГО КВУ було надіслано голові Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Немирі Григорію Михайловичу та народним депутатам Черненку Олександру Миколайовичу, Вознюку Юрію Володимировичу, Дехтярчуку Олександру Володимировичу, Євтушку Сергію Миколайовичу, Осуховському Олегу Івановичу, Сидорчуку Вадиму Васильовичу і Яніцькому Василю Петровичу. Про це писали й в ЗМІ.

Результат: пропозиції враховані, законопроект прийнято як закон. Він набув чинності в січні 2016 року. Проблему вирішено, дискримінацію ВПО припинено.